Мама в жаху. Папа сховався в кабінеті. Трирічна Маша бігає по кімнаті і кричить: «Я не хочу кашу! Я не хочу гуляти! Не хочу! Не хочу!» «Що сталося з нашою дитиною? Чому він так себе веде? Що нам робити?» – не мучте себе подібними питаннями, відповіді на них вже є.
Подібна поведінка, як правило, властиво дітям трирічного віку. У психології цей період дитинства називається кризою 3-х років. Це важливий етап становлення особистості дитини. З’являється прагнення до самостійності. Дитина хоче все робити як великий: «Я сам!»
Багато батьків сприймають таку поведінку дитини як упертість, і при цьому здійснюють однакову помилку: починають сперечатися з дитиною, примушують робити те, чого в даний момент він не бажає робити.
Як же говорити правильно з маленьким самостійним нехотійком? Потрібно максимально підтримати в дитині прагнення до самоствердження і вираження власного «Я».
Довіряйте дитині, допомогти йому бути самостійним. Нехай він, звичайно ж, під вашим наглядом спробує і вимити свою тарілку і полити квіти, і погодувати кота, і помити підлогу. Радьтеся з дитиною, не забувайте давати йому право вибору: «Ти будеш чай або какао? Куртку одягнеш синю чи зелену? А підемо гуляти в парк або підемо на майданчик у двір?» Для нас не так важливо, якого кольору на ньому куртка, але як це важливо для дитини – він САМ вибрав. Використовуйте цей період «самостійності» для прилучення дитини до домашнім клопотам. «Владик, візьми, будь ласка, пакет. Він важкий». Хваліть його за допомогу. Малюк із задоволенням вам будемо допомагати, так і небажаних істерик вдасться уникнути.
Істерики – це окрема тема для розмови. Іноді емоційні сплески у дітей трапляються на людях. Це цілком логічно: нашому підростаючому дитині потрібні глядачі, інакше весь спектакль зазря. Навчіться говорити тверде «ні», спокійно пояснюйте свою позицію. Інакше істерики ніколи не припиняться, вони стануть дуже зручним способом добиватися від батьків бажаного.
Наприклад, якщо дитина не хоче йти з прогулянки додому і зі сльозами говорить: «Ні, не хочу!» Ні в якому разі не критикуйте його: «Мені так соромно за тебе! Ніколи так більше не роби! Люди дивляться…». Краще, постарайтеся відволікти дитину: «Ой, що це за пташка? Подивися? Вона прилетіла попросити нас: «Коли завтра прийдете в парк, принесіть, будь ласка, частування для мене і моїх пташенят»,- що ж ми з тобою їм завтра принесемо?» Такий нехитрий прийом діє в більшості випадків.
Обов’язково звертайте свою увагу на хороші вчинки дитини. Часом ми їх сприймаємо, як само собою зрозуміле. Чим частіше дитина буде чути від нас похвалу за те, що він сам, як великий, повісив куртку, прибрав іграшки, тим частіше він буде здійснювати такі «дорослі» вчинки.
Але і, звичайно, не варто зовсім залишати без уваги якісь кричущі речі. Дитина вже добре здатний зрозуміти, що і чому робити погано, головне – вчасно і спокійно пояснити. Ну, а якщо в якийсь момент надмірно емоційної реакції дитини уникнути не вдалося, пам’ятаєте: «Спокій, тільки спокій!» Чим спокійніше ваша реакція, тим швидше дитина заспокоїться сам. Криза трирічного віку – це не стільки перевірка батьків на міцність, а період усвідомлення дитиною своєї значущості, період, коли дитина вчиться справлятися зі своїми емоціями. Прийде час, коли він буде висловлювати свої думки, почуття і бажання словами.
Як говориться: «Маленькі дітки – маленькі бедки». Дорослішаючи, дитина пройде через декілька кризових періодів, і тільки правильне поведінка батьків допоможе йому подолати їх і стати людиною впевненим, самостійним, поважати себе та інших.
Дякуємо педагогів освітнього центру «Аристотель» за допомогу в підготовці матеріалу
Посилання по темі:
Завжди дитячі кривляння – це просто гра?
