З мамою за ручку. До якого віку проводжати дитини?.

30




Однозначної відповіді на це питання, ясна річ, не існує, оскільки він залежить від безлічі факторів, набір яких у різних школярів та їх батьків може зовсім не збігатися.

У кого-то школа у дворі, а вдома біля вікна — турботлива бабуся, яка нагодує другокласника Петю смачним обідом, інші навчаються за восьмисмуговий трасою і залізничним переїздом, на якому 50 разів на рік збивають пішоходів і через день трапляються розбійні напади. Тому питання про дитячої самостійності повинні вирішувати батьки в суто індивідуальному порядку (і часто абсолютно безвідносно до віку дитини). Однак ряд загальних орієнтирів все-таки є.

Орієнтуємося на безпеку

Перш за все оцінимо кримінальну обстановку за маршрутом «школа-дім». Якщо у вашому спальному районі на околиці Усть-Урюпинська п’ятий рік орудує маніяк-педофіл, це одна справа, а якщо ви живете в тихій селі, де всі один одного знають, а самим серйозним правопорушенням стала крадіжка двох яблук з саду тітки Нюри в 1980 році, – справа інша.

Потім оцінимо складність і довжина маршруту, необхідність користуватися громадським транспортом, наявність по шляху автомобільних доріг, залізничних колій, лісопаркових зон, собачих зграй, неогороджених будівництв та інших обставин, які, враховуючи вік дитини, можуть становити небезпеку.

І, нарешті, додамо до отриманого результату час доби, коли він буде йти і повертатися додому. Можливо, вранці на вашій вулиці ні душі, кричи – не кричи, ніхто не почує, а ввечері, навпаки — жваво і весело. А може бути, в 8 годин поруч з будинком відкривається нічний клуб, у якого районна молодь розпиває спиртне.

Загалом, не полінуйтеся самостійно подолати весь маршрут, майбутній дитині, і оцінити те, що відбувається з його позиції.

Орієнтуємося на оточуючих

У кожному конкретному навчальному закладі, у кожної географічної місцевості і кожної певної соціальної групи є поняття, як прийнято і як не прийнято, які ви, бажаючи психологічного комфорту своїй дитині, не можна ігнорувати. У приватній гімназії в центрі Москви нормально, якщо восьмикласника після уроків зустрічає «друг сім’ї» Кирило Михайлович або чекає особистий автомобіль з водієм. А над шестикласником Васею з 35 загальноосвітньої школи сміється весь клас, тому що його досі зустрічає бабуся з банкою борщу.

Варто подумати і про сімейні обставини, які складаються навколо щоденних подорожей дитину в школу і назад. Якщо мама їде на роботу повз доччиного ліцею, чому б не завозити її вранці по дорозі, економлячи дитині зайві 20 хвилин ранкового сну (нехай навіть їй уже 15 років). Якщо бабуся добре бачить виходить зі школи першокласника Михайлика у вікно, а от ходить — вже не дуже, чи варто йти за ним, долаючи 5 поверхів хрущовки спочатку вниз, а потім вгору.

Знову ж потрібно взяти до уваги, чи є у дитини підходяща компанія і які у нього плани після школи. Він ходить додому разом з однокласниками? – З великою часткою ймовірності вп’ятьох вони зуміють подолати 300 метрів до рідного під’їзду. Син після уроків грає у футбол на шкільному подвір’ї? – Мамі, напевно, не варто за них приходити. Доньку проводжає до будинку Вітя з 5Б? – Хай тато поки не забирає її на машині.

Загалом, це той самий випадок, коли потрібно знайти компроміс між батьківським спокоєм і інтересами дитини і обчислити ту ступінь його свободи, яка буде влаштовувати всіх.

Орієнтуємося на індивідуальні особливості дитини

Абсолютно очевидно, що всі діти різні, і хтось самостійно хворіє з 5-річного віку і вміє варити собі рисову кашу, а хто-до 10 класу не може знайти свій одяг і розігріти обід в мікрохвильовій печі. Хтось тисячу разів проходив за потрібною дорозі, і знайде свою квартиру з закритими очима, а хтось здатний заблукати на 5 квадратних метрів. Ваня з 3А вже два роки вчить маму переходити найближчим шосе і сам купує собі квиток в автобусі, а Митя з 5Б, якщо не йде зі школи з братом, то або поб’ється, або розіб’є вікно. Другокласниця Маша давно хоче бути самостійною і навіть готова здати мамі іспит на успішне проходження заданого маршруту, а Таня з 4 класу дуже боїться ходити додому без папи, особливо ввечері.

В кожному випадку рішення, зустрічати або не зустрічати дитину зі школи, буде різним. Важливо тільки розуміти адекватність і доцільність власної позиції, не плутати турботу з гіперопікою, а виховання самостійності – з безвідповідальністю.

Дякуємо педагогів центру розвитку і освіти «Элитора» за допомогу в підготовці матеріалу

Посилання по темі:

Чому не можна лаяти дітей за погані оцінки