Вези мене ледянка в дитинство,
Де мені зовсім не боляче падати,
Де «Чур» від усіх напастей засіб,
Де кожна сніжинка – радість…
Де тато – молодий і сильний,
Де плакати хочеться без мами,
Де ліс і рожевий, і синій,
І Дід Мороз такий рум’яний…
Де нічого смачнішого бурульки,
Де сам собі іграшки клеїш,
Де каша манна в каструльці,
Де апельсин, коли хворієш.
Де гірка мікстура в ложці,
Де з пінкою молоко в склянці,
Де в плед загорнута кішка,
Де тітка Валя на екрані.
Де кубики “Гематогенки”
Ще смачніше шоколадки.
Де вічно збиті коліна.
Де з промокашками зошити.
Де щастя – якщо мама вдома,
Де горе – якщо спати лягати,
І нічого ценней альбому,
І нічого страшнішого «Митися!»
Де мандарини пахнуть ялинкою,
Де під столами новосілля,
Де ніс кусає шарфик кілкий,
Де кут – плата за веселість…
Де примерзають руки до санкам,
І де ще не соромно плакати…
Вези мене вперед, ледянка!
Ти знаєш, я вмію падати!!!
http://asaratov.livejournal.com/2498004.html