Суботній ранок валентина почала з генерального прибирання. Марина і славік ще мирно спали, а зал вже сяяв чистотою . Яскраві промінчики полуденного сонця весело стрибали в кристально чисті стекла вікон і відбивалися в кришталі, який нудився в серванті в очікуванні будь-якого урочистого випадку. Але свята були в цій родині рідко, тому іноді руки господині дбайливо діставали фужери і вазочки для чищення від пилу і вони весело і голосно дзвеніли, радіючи хоч якогось руху, а , начищені, поверталися на місце, завмирали і раділи навіть такої малості, як сонячний зайчик.
Валентина оглянула кімнату, залишилася задоволена собою і кинулася в спальню до марини. Кімната дівчаток розташовувалася так, що сонце сюди заглядало тільки на світанку, а до обіду вже було темно. Вимикач клацнув, лампочка залилася яскравим світлом і дочка, прикривши очі долонькою, незадоволено пробурчала – у мене канікули, я поспати чи не можу нормально?
– вже час-обід, прокидайся! дочка, я тебе попереджала, що потрібно забратися. Могла вчора свинарник прибрати, а я підлоги махнула б і все! тепер півдня вигрібати. Давай снідай-там сирки сирні зі сметанкою і булочки купила, – крикнула валентина навздогін дочки, що поспішила вийти з кімнати ,а сама взялася за прибирання, журячись бардаку.
Одяг, фантики, огризки і багато чого ще-все розкидано було по підлозі. Марина повернулася, коли валентина вже зібрала сміття у відро-марін, ну хіба можна бути такою нечупарою? ти ж дівчинка! у славки он, у хлопчиська, більше порядку в кімнаті. То колись було, то ленка заважала – все вона смітила, але я не з під її ліжка цілий совок вимела, а з під твоєї. Ну як так то? склади одяг, на столі прибери та постільна зніми, випрати. ,- спокійно попеняла вона, збираючи в купу ганчірковий палас, – поки я палас вибиваю, щоб навела порядок.
Маринка згребла купу речей, які мати покидала з підлоги на ліжко, впихнула їх, не розбираючи, в шифоньєр і щільно закрила дверцята-половина справи зроблена! з порядком на столі було складніше.
Коли валентина повернулася, з уже чисто вибитим паласом в кімнату, дочка мирно сиділа за столом і не поспішаючи перебирала ручки і олівці.
Жінка зрозуміла, що, якщо так далі будуть рухатися справи, то прати доведеться вночі, тому підійшла до ліжка і рішуче рвонула на себе простирадло разом з ковдрою. І в наступний момент в повітрі закрутився листопад з грошових купюр.
Валентина обімліла, від несподіванки плюхнулася на сусіднє ліжко, переводячи здивований погляд то на купюри, то на дочку, – це що?
Маринка схопилася і позадкувала до шифоньєра, виправдовуючись, – це не я, це не моє, це…, – і замовкла, дивлячись величезними переляканими очима на матір
– дочка, як же так то? це що-батьківські гроші? подивися на мене, марін!,- у жінки затремтів голос, а дочка опустила голову і мовчала, – та як ти могла? ти ж друзів своїх оббрехала, ти ж батька обібрала сама! я ж заяву зібралася в міліцію писати. Ти ж мене обдурила, безсовісна!
Але маринка раптом захлюпала і прорізалася криком,- ти сама говорила, що батько ховає від нас гроші, що він куркуль і жмот і нічого не купує! і гроші у нього просто так лежать. А, якщо я його дочка, то і гроші не тільки його, але і мої! говорила? ось я і взяла, і не тільки для себе – я і зі славкою поділилася. ,- вона підняла очі на матір і вже спокійно додала, – тобі те що переживати? я твої гроші не чіпала, вони так і лежать під матрацом .
У валентини волосся на голові заворушилися,- а ти, значить і по моєму ліжку шарілась? та що ж це таке? та я собі труси зайві не купую, щоб у вас все було, а ти ось так? ,-вона присіла навпочіпки і стала збирати і перераховувати купюри, – скільки було грошей? що застигла? згадуй, скільки всього було?
Маринка повзала по підлозі, і допомагала матері, – звідки я знаю, я вважала їх чи що? я тільки п’ятнадцять рублів встигла витратити і 25 рублів з мене славка здер за мовчання. Але у нього грошей вже немає – він голубів купив! мамочка, – вона подивилася жалісливо на матір, – ти ж не розкажеш батькові?
Валентина і сама збиралася мовчати. Раніше, коли впевнена була, що сейф спустошили друзі дочки, як небудь отбрехалась би, а вже тепер, коли гроші знайдені – і поготів .
Значна пачка купюр була зібрана. Залишалося сподіватися , що чоловік не помітить, що гроші як то не так лежать
І тільки це турбувало валентину зараз, – а то перепрячить ключ від сейфа і рубля тоді не дістанеш та й прибудову до будинку робити треба, а на які гроші, якщо психанет і перестане збирати? , шепотіла вона, а вголос додала, – дочко, ти не пам’ятаєш, як гроші лежали, в якому порядку? ,- спочатку задумалася, дивлячись на купюри-додавати зі своїх чи ні, потім махнула рукою і продовжила,- ключ неси, кулема, та бігом! свої не буду додавати – так покладемо, а то він їх кожен день перераховує та пам’ятає чи що? нехай скаже спасибі, що повернули. Да, дочко? та мовчи, як риба про лід і славку скажи, щоб ні слова ні пів слова .
Справа була зроблена і настрій у валентини піднявся. Маринка відпросилася до подружки, славка поїв та поліз в свою голубник, а вона включила на веранді радіолу і продовжила прибирання під “концерт за листами радіослухачів” , розбавляючи музичні твори своїм звичним монологом
-і тут на цьому перехресті з любов’ю зустрівся своєю….навіщо, навіщо на білому світі є нерозділене кохання … Як добре то без них! одне тільки погано-приїдуть завтра , і почнеться-це не так, то не сяк. А може не помітить? ось шкодує дітям грошей-ось і результат. Зі мною ж вони так не чинять, у мене не крадуть, бо жити треба для дітей. А як по іншому?…. Здрастуй, перша ніжна і велика любов. Ти і та і не та вже, від чого-не зрозумію. Чому ж ти заміжня, ну скажи-чому?…а який, цікаво, він тепер, пашка то? ..але на серці як і раніше тільки ти у мене. Як же це сталося, досі не зрозумію, чому ж ти заміжня, ну скажи-чому … Та тому що дура я, паш. Вискочила за дурня заміж-тобі на зло, а треба було не в місто бігти, а миритися, щоб пробачив. Була б мати нормальна-порадила б, а так … Та що з неї взяти. Вже як я тебе любила. Як серце то заходилося від твоїх рук! хоч би побачити оком. А ось сама собі хомут напялила на все життя. Всю молодість мені цей нелюд споганив. А що? машина є, може до батька на могилку з’їздити, а там якраз недалеко?…кучері накручу, одягнуся, дітей вбираю-нехай подивиться, кого взашей вигнав. То сказала не так, то подивилася.. А он, знайшовся, хто терпить. А дещиць на обличчя то набагато симпатичніше та й зростанням вище пашки. Треба з’їздити, треба … Треба сьогодні приготувати повкуснее. Завтра приїде, а я тут з дітьми, як сир в маслі – і чистенько і продуктів повно і наготовлено і діти в порядку-нехай злиться, що ніхто тут по ньому не плакав і не потрібен він тут ні мені ні дітям. Це ж ленку привезе. Хоч би додумався та залишив у селі її до школи. Одні нервування. І в школу її одягати. Треба маринкіну форму пошукати та документи зібрати. А як же збирати то? я ж її навіть не прописала ще! а в школу то без прописки не візьмуть. Гаразд, в поліклініку прийняли – тут лікар, як своя. Дещицю про це тільки скажи. Я ж сказала, що прописала відразу, а тепер будинкова то у нього захована, нишком не вийде.. Та не потрібна вона мені тут, прописувати ще. Тут маринці зі славіком , якщо що, дістанеться все. Заради них терплю … Треба в школу сходити, придумаю що ні будь, поплачуся-приймуть, нікуди не подінуться, а потім забудуть і все. Врачиха ж більше не питає, та я і не воджу її туди. Щеплення медсестра сама приходить робить, а що ще там робити з нею! і ось що робити? господи, дай мені сил все це витримати, адже не заради себе, заради дітей намагаюся. Ну хто їх захистить крім мене? та ніхто…
Валентина домила сходинки веранди, крекче розігнула спину і присіла на завалинці ,-ох, що то я втомилася, аж в очах темно. По молодості махнеш ганчіркою підлоги і не помітиш, а тепер щось важко. Вік чи що? та який вік то-37 років, а розвалююся, як стара. А як тут не розвалишся? у холодному гаражі по ямах оглядовим з ранку до вечора пострибай, а потім вдома-то город, то прання то прибирання і все в три погибелі. І смикнуло мене в мастила перевестися. Плюнути та піти. А куди підеш то? та й звикла вже. Нічого, ось маринка підросте і тоді легше буде. Мене ніхто не шкодував. Відмовишся, бувало що робити-маманя по горбяку дрином так обложить, що не знаєш, куди бігти. Гаразд хоч батько посередині інший раз вставав. А свого дитя я калічити не буду, встигне ще надірватися-все життя попереду, нехай хоч нагуляється досхочу. А то-позорище, он у тетяни-сусідки, сашка-ровесник славіка, як не йду-він то двір мете, то помиї виносить, то підлоги сам миє то посуд-це хіба чоловіча справа? який з нього мужик виросте? а вона як бариня ходить-втомлюється. В саду працює кухарем-чого там втомлюватися? сумки з продуктами з садка тягає-ось і втомлюється. Ой, валечка, поговори зі славіком, він мого сашка обзиває бабою. А хто він-твій сашко? баба і є. Трохи побилися-біжить ябедничати до матусі. Ой, валечка, так не можна-твій славко мого палицею з цвяхом побив до крові. Ну, значить заДело? а раз так, то і рахунків немає. А був би сашка правим, то не додому побіг – на царапку дути, а сам палицю б схопив та відповів. Що вже з славки нелюда то робити? прям заклювали хлопчиська.
Раптом дружок брязкнув ланцюгом і загавкав на ворота-чого ти розбрехався?
– валя, ти вдома?,- пролунав із за воріт голос сусідки
Валентина оправила халат, який задирала, щоб не намочити під час прибирання і пішла на вулицю-вдома я, теть шур, будинки
Старенька з бадиком важко присіла на лавочку біля воріт,- валь, а дещиць з ленкой не приїхали ще? чую-музика співає, дещиць так включає у вихідний.- ні, завтра повинні. А чого вони тобі знадобилися?
-та ленка мені за хлібом завжди бігала, коли попрошу. А тут ось мої приїжджали – всього привезли, а хліба я не веліла, був у мене ще. А кинулася – він іссох весь, тільки в чай мочити. Хотіла сама сходити, та не дійду, паморочиться все. Може маринка або славік куплять сходять?
– маринки немає-гуляє, а славку зараз кликну, він миттю. Почекавши.
І валентина пішла в глиб двору. Обійшла будинок, задерла голову, визираючи славку на даху, де у нього була голубник, – славік, синку, йди сюди!в отворі клітки, в оточенні різномастих голубів здалася голова хлопчиська, – чого треба? я зайнятий
-синку, спустися, збігай бабі шурі хліба купи.
Хлопчисько нахмурився і, як відрізав, – ага, розбігся. Тобі треба, ти і біжи. Відчепися, я ж сказав, що зайнятий, – і зник .
Валентина, не довго думаючи, забігла в будинок, вимкнула радіо, взяла гроші, сумку і вибігла на вулицю-тьоть шур, та я сама збігаю. Мені і борошна треба і пшона купити. Тобі який взяти? ти хочеш-йди додому, я занесу.
-так по половинці візьми-білого і чорного. Тут почекаю, відпочину. Тримай ось,-сусідка подала валентині дрібниця і сітку, – тут врівень, без здачі
Валентина поспішила в магазин, а старенька так і залишилася сидіти на лавочці, дивлячись в слід молодій жінці і думаючи про себе: “ох, валентина! самій треба! а то я не чула, як тебе син то відбрив. Це ось зараз, поки від горщика два вершка, а під два метри вимахає, тоді що? якщо він старість зараз не поважає, то і виросте таким. А тобі хто тоді хліба то принесе? ох, дуреха ти, валентина, дуреха. Всім наперекір ,а собі то-поперек виходить ”
Двері в воротах відкрилася, з’явився славік з велосипедом-здрастуй, славік! ти б мати дочекався. А то прибіжить з магазину, будинок нарозхрист, а тебе немає. Чуєш?
1 славік мовчки, навіть не повернувши голови в бік старенької, поправив кермо, перевірив ланцюг, схопився на велосипед і поїхав.
Металеві двері залишилися відкритими і в її отворі стирчала голова пса, який з цікавістю спостерігав за вулицею, де він ніколи не був, тому що все своє життя, скільки пам’ятав себе, сидів на ланцюгу.
Бабуся шура вже задрімала, коли дружок раптом заскулив, радісно виляючи хвостом-валентина підходила до будинку
– ой, тітко шур, зачекалася? а там машина приїхала. Поки вона хліб прийняла, та поки черга. Зате теплий ще, – злегка захекавшись розповіла вона, подаючи сітку старенькій, – а двері дружок чи що відкрив? я начебто закривала
-та ні, не він. Славка на велосипеді поїхав. Валь, ну ось як хочеш ображайся, але вже дітей вітатися то навчи. Ну адже негарно так – все мовчком.- тітко шур, ну от з чого ви це взяли, знову вигадуєте? і вітаються вони і розмовляють. Що починаєте то?
– та як вигадую? я йому-здрастуй, славік, а він голову в сторону, на велосипед та гайда. І завжди так. Що ж, всі сусіди тоді вигадують? повз пройдуть, що маринка, що славка-все з гонором-славка голову відвертає, а маринка в землю очі уткне і мовчком. Я ж не зламаюся – перша привітаюся, а вони гребують чи що? ну інші сусіди-гаразд, чужі начебто, але я то з пелюшок їх няньчила. Не кип’ятися, але негоже так. Ленка-маленька, а побачить, аж світиться – і привітається і про здоров’я запитає…
-гоже, негоже. Ну ви мені ще ленку приплетіть. Порівняли корінь з пальцем. У вас у всіх вже вилиці, напевно посводило від заздрості на моїх дітей. Готові їх з гноєм змішати. За своїми дивіться, а то моїх виставляєте так, ніби народила та не облизала, а ваші такі “ісусики” – хоч ікони пиши.
Бабуся шура важко піднялася, спираючись на бадік, зітхнула і неспішно рушила в бік свого будинку, кинувши на останок, – валь, ну ось як з тобою говорити? погана і є погана.
Валентина пішла в будинок, грюкнувши металевими дверима воріт так , що навіть дружок, злякавшись, рвонув до себе в будку.
Але не встигла перетнути двір, як пес вискочив з будки і знову залився гавкотом. А за слідом пролунав стукіт по воротах. Зітхнувши і чортихнувшись, валентина повернулася, зла на весь світ, і, повертаючи ручку хвіртки, вилаялася, – та кого тут чорт ще то приніс?,- але, відчинивши двері, осіклася і натягнула посмішку, – галина миколаївна! добрий день, якими долями? щось сталося?
Перед нею стояла жінка років п’ятдесяти, з короткою стрижкою і густою просіддю чорних, коли то, волосся – класна керівниця славіка. Жінка тримала в одній руці коричневий блискучий портфель, а іншою рукою часто обмахувала обличчя шкільним зошитом .- здрастуйте, валентина олександрівна! ось, прийшла сама, тому що на збори ви не прийшли та й в школу вас не додзватися. Увійти можна?
Валентина швиденько прикрила пса і провела педагога в зал , швидко міркуючи , як так вийшло, що вона нічого не знала про збори і, мабуть, викликали її в школу вже багато разів, тільки щоденник сина вона давно вже не дивилася – говорив, що все нормально, а вона і вірила.
– ви проходите, сідайте! може чаю?,- заметушилася валентина
– спасибі, води, якщо можна. Давайте поговоримо, у мене не так багато часу.,- сказала галина миколаївна втомлено, клацнула металевою застібкою на портфелі і витягла з його надр шкільні зошити і класний журнал.
-так, звичайно,- валя поставила келих з водою на стіл перед педагогом і присіла навпроти
-валентина олександрівна, подивіться-це оцінки в’ячеслава і його відвідуваність – він пропускав заняття без поважної причини дві третини чверті, і навіть в дні , коли він був присутній на уроках, примудрявся отримувати тільки двійки. Ось зведена відомість за рік. З такими підсумковими відмітками про переведення в шостий клас можна і не думати. – жінка зробила ковток води, і запитально подивилася на онімілу валентину, – ви розумієте, що ми змушені будемо залишити його на другий рік у п’ятому класі? до речі, а де ось зараз він?
– він сказав, що їх на канікули відпустили. Ну, я і дозволила погуляти, – відповіла та, розгублено.
– ну ясно.,- зітхнула втомлено жінка, – валентина олександрівна, канікули почалися для тих учнів, хто атестований, а не для вашого сина. В’ячеслав останній тиждень у школі був відсутній. І, знаєте, на вашому місці, я б днювала і ночувала в школі, тому що тільки спільна робота з педагогами може допомогти не погіршити ситуацію. Ви ж бачите, що дитина бреше вам регулярно, значить, потрібно як то самій відкрити на це очі . Вам же ніхто з педагогів не відмовляє в допомозі. Педколектив не знімає з себе відповідальності за виховання. Всі розуміють, що діти у вас непрості, але як то потрібно вам самій, як матері, проявляти ініціативу і брати ситуацію під контроль.
– і що ж робити тепер? він же розумний хлопчисько то.
-розумієте, вирішувати не мені. Я повинна, як класний керівник поставити вас до відома і дати характеристику дитині для педради, яка відбудеться о 9.30 в понеділок. І дуже б попросила вас бути присутнім на ньому. Все-таки, вирішується доля вашого сина. Напевно, вам потрібно буде привести якісь більш вагомі аргументи, ніж те, що ви вважаєте його розумним , якщо ви захочете, щоб його атестацію перенесли на осінь. Але, в такому випадку, від вас будуть потрібні якісь гарантії
– які гарантії?,- валя не розуміла, про що говорила педагог
-ну, наприклад, пообіцяйте, що все літо ви будете водити сина в школу на заняття за руку, особисто будете контролювати виконання ним завдань і тоді, може бути, бачачи вашу зацікавленість, педрада піде назустріч і дасть шанс в’ячеславу. Ну, я думаю, ви все зрозуміли, а мені пора, – і педагог, зібравши в портфель журнал і зошити , знову клацнула застібкою, встала і попрямувала до виходу,-проводите мене, будь ласка. І не турбуйтеся так. Все можна виправити. Марина адже виправилася. Нехай трійки, але ці трійки є звідки взяти, щоб поставити в зведену відомість. Марина, як я розумію, теж гуляє? ну да, ну да. Знаєте , з такою тягою до знань, валентина олександрівна, ваші діти гуляти повинні набагато менше, а все більше – сидіти з підручником в руках. До побачення. Понеділок о 9.30, не забудьте.
Валентина закрила хвіртку і, не чуючи ніг, поплелася в будинок, намагаючись звичним пошепки переварити ситуацію
– та що ж за напасть така? ось де цей паршивець настає? і адже ні словом не обмовився. Сором то який! знову червоніти та ганьбитися, це ж тепер всі сусіди знають. Сашка мабуть матері то розповів, а у тій вода в жопе не тримається, не те що новина така. А як же-її то он вчиться, а валькіних за вуха вчителя тягнуть. ТакЗа що ж мені все це? хіба гірше людей їх обихаживаю? адже все до дитинки-все для дітей. А чого я хочу? бачила, від кого народжувала. Вони ж в толикову породу, як є-цілком. А маринка-так вилита свекруха. Упреться, як баран і не зрушиш. Що ж робити те? дещицю сказати? та йому тільки капни на язик-почне дорікати, що я його перед дітьми менше мошки зробила. А що я ,неправа чи що? хто він такий то? ні вже, сама впораюся, нехай он ленку свою виховує. Тягаються, як шерочка з машерочкой. А може пригрозити славці батьком? а що? злякається, та може за розум візьметься? зрештою, він батько чи ні йому? нехай урезонить разок, а там вже славка виправиться, а в образу я його не дам. Та де ж він катається то? кинути все, та бігти, куди очі дивляться. Як же я втомилася від усього. Що ж за життя то така, паскудна ….
