Жінки у Другій світовій війні

2

Війна торкнулася всіх і кожного. Це страшний час, яке з працею, кров’ю і потом переживали і чоловіки, і жінки різного віку. І якщо в хроніках ми частіше зустрічаємо чоловіків-героїв, це зовсім не означає, що внесок жінок у перемогу був менш значний, або що вони воювали і боролися менш відважно. Жінки у Другій світовій війні показали себе справжніми героїнями – і в тилу, і на передових позиціях.

Саме ця війна стала першою, на якій жінки вперше почали масово брати участь не тільки як сестри милосердя, але і як вояки і офіцери нарівні з чоловіками. Крім цього, враховуючи те, що практично всі чоловіки одразу ж пішли на фронт, дівчата і жінки зайняли їх місця на заводах і полях, освоїли професії, які раніше традиційно вважалися чоловічими. І це враховуючи той факт, що ніхто не відміняв турботи про дітей, старих, клопотах по господарству і в цілому скрутному побут під час військових дій.

Ким же були дівчата, пішли на фронт?

  • Медики і медсестри
  • Льотчиці
  • Снайпери
  • Связистки
  • Розвідниці
  • Артиллеристки
  • Шофери
  • Піхотинці
  • Партизанки
  • Репортери
  • Серед цих і багатьох інших професій можна було зустріти дівчат – вчорашніх школярок, студенток, які не закінчили своє навчання, наречених, сестер і дочок, які залишили вдома матерів і спогади про безтурботне дитинство. Вони обміняли свої ситцеві сукні та туфлі на підборах на грубу форму і солдатські чоботи, не пристосовані під маленькі розміри ніг.

    Всього в часи Другої світової війни в радянській армії билося понад мільйон дівчат. З них – 80 тисяч були офіцерами, добровільно прийшли на фронт заради захисту своєї батьківщини.

    Крім того, що жінки воювали нарівні з чоловіками, в період з 1941 по 1945 роки вперше почали створюватися перші в історії жіночі бойові формування.

    Розповідати про героїнь, імена яких усім відомі, або про невідомих рядових, історії яких також чіпають до глибини серця, можна дуже і дуже довго. Однієї статті точно не вистачить. Не вистачило навіть цілої книги Світлани Олексійович «У війни не жіноче обличчя». Вона зібрала безліч жіночих свідоцтв про тих страшних роках, але страшніше стає ще й від розуміння, що це всього лише верхівка айсберга.

    Євдокія Завалій

    Зміст статті:

    • 1 Євдокія Завалій
    • 2 Марія Цуканова
    • 3 Зінаїда Туснолобова-Марченко

    Життєвий шлях і сила духу цієї жінки не можуть залишити байдужими. Євдокія Миколаївна, уродженка села Новий Буг Миколаївської області, єдина в історії полковник морської піхоти. Тендітна дівчина, яка очолює розвідувальний взвод морських піхотинців-чоловіків.

    У 1941 році Євдокії було всього 17 років, і на фронт вона потрапила тому, що була прийнята за юнака. Вона була спрямована в десантну бригаду і тільки через 8 місяців війни, при пораненні з’ясовувалося, що «Євдоким» насправді дівчина.

    Вже будучи командиром взводу, Євдокія Завалій брала участь у визвольній боротьбі за Севастополь, штурмі Супун-гори, бій за Керч і Балаклаву. Вона переправлялася через Дністровський лиман і дійшла до Будапешта, до того часу з її взводу в живих залишилося всього 16 чоловік. Євдокія Миколаївна кавалер 4 орденів і 40 медалей.

    Марія Цуканова

    Ця дівчина-матрос надійшла на флот у 18 років, в 1942 році. Служила санінструктором в морській піхоті на Тихому океані. У зв’язку з цим, в 1945 році вона брала участь у висадці десанту в корейському порту.

    Поки йшли кровопролитні бої з японською армією, Марія Микитівна відважно виносила з поля бою тяжкопоранених солдатів і надавала першу необхідну допомогу.

    Однак сама вона не зуміла уникнути поранення. Зомлівши, Марія прокинулася вже в полоні і ворога. Перед смертю дівчина перенесла низку довгих тортур, але так і залишилася до останнього подиху вірним присязі. Її понівечене тіло з виколотими очима виявили вже після завершення боїв. Вона була похована в братській могилі в місті Владивостоці.

    Зінаїда Туснолобова-Марченко

    Зінаїда Михайлівна – фронтова санітарка і героїня Радянського союзу, на початок війни їй виповнився лише 21 рік. За вісім місяців служби Зінаїда винесла з поля бою близько 130 поранених солдатів і офіцерів.

    У лютому 1943 року сталося непоправне – дівчина була важко поранена в бою, вона майже добу пролежала серед вбитих товаришів і в результаті отримала обмороження, з-за якого довелося ампутувати руки і ноги.

    У травні 1944 року в газеті «Вперед на ворога!» було опубліковано лист, яка Зінаїда склала, навчившись заново писати. У ньому вона закликала радянських солдатів помститися за неї і за всіх постраждалих і вбитих на фронті.

    Тоді на багатьох танках і літаках стали з’являтися гасла «За Зіну Туснолобову!». А в 1965 році Зінаїда Михайлівна була нагороджена міжнародним орденом Червоного хреста.

    Ці дівчини ще раз доводять, що нікому не місце на війні – ні жінкам, ні чоловікам. І ми повинні пам’ятати уроки історії, щоб уникнути її повторення. Вже скоро нагрянуть травневі свята 2018, а серед них День Перемоги – день пам’яті і шани.

    +1
    Твітнуть
    Поділитися
    Поділитися